Стаття розкриває ретроспективу вивчення питання психологічної травми та психосоматизації в учасників бойових дій. Розгорнутий огляд літератури та аналіз наявних нормативних документів показують важливість даної теми та поле для подальших досліджень. Вказано перелік психосоматичних аспектів повернення військовослужбовців із зони бойових дій а також проаналізовано українську статистику розладів, пов’язаних зі стресом. Окреслено розуміння психосоматизації в сучасній психологічній науці, а також її місце серед проблем, з якими зіштовхуються військовослужбовці із зони бойових дій. Висунуто гіпотези щодо безпосередніх кроків для зниження рівня психосоматизації серед визначеної когорти.
Вплив війни на психологічний стан суспільства, його настрої та тенденції є предметом багатьох досліджень по всьому світу. Загалом вивчення психологічної травми розпочиналось за історію психології багато разів, але завдяки серйозним захисним механізмам нашої психіки, суспільство кожен раз нівелювало цей інтерес у дослідників та намагалось якомога швидше відмежуватись [
Говорячи про «військову психологію» в Україні, раціонально буде починати відлік лише після 2014 року. Станом на початок російсько-української війни спеціалізація «військовий психолог» була екзотичною і не надто популярною. А практичними навичками роботи із гострими стресовими реакціями, посттравматичними розладами та розладами адаптації володіла критично мала кількість спеціалістів, переважна більшість котрих працювала в державних органах із подолання наслідків надзвичайних ситуацій. Починаючи з Революції гідності і далі на війні, велике навантаження на себе взяли психологи-волонтери. В дуже короткий термін стало зрозуміло, що серед них було мало психологів за фахом, але і ті, що мали освіту психолога, не були готові до такої роботи. Не вистачало адекватних діагностичних методик та дієвих терапевтичних інтервенцій доказовою базою, розуміння фізіології стресу та вміння самому працювати у стресогенних умовах. Наслідком стало швидке та болюче вигоряння і необхідність фахової допомоги їм самим.
Наступним етапом надання психологічної, а почасти і психіатричної допомоги була організація груп фахових психологів та психіатрів, що виїздили на позиції наших бойових підрозділів. На місцях вони надавали індивідуальні консультації, групові сесії, проводили роботу із керівним складом для ознайомлення із базовими симптомами небезпечних психологічних станів та першим крокам допомоги при них. Звісно така робота дала плоди для української науки. Фахівці отримали багато даних та провели немало досліджень, які ми розглянемо нижче, що допомагають наразі в адаптації тестів та методик до українських реалій. Але необхідно зазначити, що така робота проводилась завдяки патріотизму та самовідданості фахівців. В перші роки отримати дозвіл на приїзд і адекватне ставлення від керівного складу було дуже складно. Була маса упереджень, стигматизації тих, хто таки звертався за консультаціями, а також почасти відмова прийняти бригаду, тому що така робота сприймалась як несвоєчасна. На сьогодні вже більшість керівників підрозділів та інших структурних одиниць розуміють важливість якраз своєчасної фахової допомоги в сфері психічного здоров’я. Та зараз актуальним є брак кадрів, адже за час ведення війни так і не організовано відповідної системи надання психологічного супроводу та допомоги у місцях розгортання, а також організації роботи таких фахівців, ні в зоні бойових дій, ні у звичайному місці дислокації підрозділів. Це напрямок, котрий активно обговорюється і в наукових колах, і у бюрократичній площині, та жодного консенсусу поки не знайдено.
Схожа ж ситуація в Україні щодо відновного лікування. Різні відомства мають різні підходи. Що стосується учасників бойових дій, вони можуть претендувати на медичну, психологічну та медико-психологічну реабілітацію [
Проте, велика кількість учасників бойових дій залишились поза межами такої допомоги. А саме, ветерани, які більше не є споживачами послуг вказаних відомств.
Законодавством передбачено лише відшкодування щорічного проходження психологічної реабілітації. На практиці, це значить, що ветеран сам повинен вирішити, хто із акредитованих надавачів є більш фаховим, чи має більш відповідну до його проблем чи потреб програму і подати документи до визначеного порядком органу, щоб його туди направили [
Наведені дані переконують у необхідності подальшого вивчення даного питання, як в теоретичному полі засад психосоматичного підходу, так і в проведенні фахових досліджень.
Ця стаття має на меті розглянути питання допомоги із здоров’ям учасників бойових дій з позиції психосоматичної медицини; окреслити світовий та національний доробок у цьому напрямку, визначити психологічні аспекти повернення військовослужбовців із зони бойових дій, а також проаналізувати українську статистику розладів, пов’язаних зі стресом у учасників бойових дій.
Дана наукова розвідка ґрунтується на системному аналізі наукової літератури на основі пошукових запитів у системі PubMed та GoogleScholar. Додатковими ресурсами були: проект ResearchGate, встановлюваний пошук Google; нормативно-правові акти; результати соціологічних і моніторингових досліджень. Під час пошуку було обрано часовий інтервал 2000-2019 рр. Слід зауважити, що для написання статті використано також окремі наукові роботи, опубліковані й до 2000 року, оскільки в них викладено базові засади, що сформували сучасні уявлення про стрес, соматизацію та психосоматичний підхід у медицині.
Під час пошуку було здійснено декілька запитів з огляду на обширний категорійний апарат теми дослідження. При запиті «stress related somatization» на ресурсі PubMed було отримано 481 посилання. Після проведення тематичного аналізу, дослідження можна поділити на наступні групи:
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)/розлади адаптації в учасників бойових дій та соматизація у дітей/сім’ї/другого в парі – 220;
умови життя, що супроводжує довготривалий стрес - біженці, геноцид, війна, поліція - близько 200;
вивчення якості життя - 83;
психіатрична коморбідність - 44;
залежність/зловживання ліками – 40;
симптоми соматизації – 10.
Із даного розподілу бачимо, що велика кількість досліджень із даного запиту так чи інакше пов’язані із переживанням довготривалого стресу, як то війна, робота в поліції, вимушене переселення.
Також проведено пошук по запиту «stress related disorders». Загалом отримано 61608 результатів у вказаний часовий відрізок. Нас цікавили дослідження стосовно довготривалих стресорів під час виконання службових обов’язків. Тому ми додали до запиту наступні уточнення та отримали такі результати: «firefighters»/пожежники - 129; «police»/поліція - 332. Також проведено пошук по запиту «stress related disorders military» і отримано 2999 публікацій, великий скачок новітніх досліджень припадає після 2010 року – 2508 наукових публікацій.
Ресурс GoogleScholar на запит «розлади пов’язані зі стресом» в заданих часовому проміжку видає 283 результат, із котрих 195 датуються після 2014 року. Така динаміка підтверджує вказаний нами вище виток у розвитку наукової роботи із початком Російсько-Української війни.
Концептуальною основою для проведення аналізу слугували:
інтегративний підхід медицини та психології - психосоматичний підхід;
дослідження розладів, пов’язаних зі стресом в учасників бойових дій;
дослідження соматичного відреагування внаслідок довготривалої дії стресорів.
Результати пошукової роботи згруповані на основі тематичного аналізу – у блоки, що демонструють історичний процес вивчення, психосоматичні аспекти повернення військовослужбовців із зони бойових дій, наявна статистика і її сліпі зони.
Найпершими згадками та дослідженнями у даній темі звісно стали дослідження військових психіатрів та медиків, що були дотичні до військового контингенту.
Перший великий пласт більш сучасних досліджень щодо довготривалого стресу почався американською історією участі у в’єтнамській війні та намаганнями дати ладу із сумнозвісними наслідками цієї війни [
У великій двотомній праці «Охорона психічного здоров’я під час війни» багато уваги приділяється даним американського досвіду участі у бойових діях [
На підставі опрацьованих джерел, вбачаємо необхідним визначити основні психосоматичні аспекти, із котрими зіштовхується учасник бойових дій по поверненню, що зустрічаються у різному поєднанні та, відповідно, впливають на якість життя особи. Це аспекти, які в основному визначаються однобічно і зараховуються або до соматичних або до психологічних супроводжуючих факторів. Та на наш погляд їх необхідно розглядати із позиції психосоматичного підходу та у соціальному контексті.
Хоч у порівнянні із 2014 роком, сьогодні військові підрозділи є набагато більш укомплектованими, та все ж часто виконання бойових завдань пов'язані із унеможливленням забезпечення побуту у його сучасному розумінні: нормований режим сну, якісним та достатнім харчування, прийнятними умовами проживання. Усе це разом із частими змінами тривалості ротацій створює умови для хронічної втоми та психологічного дистресу.
Тема широко вивчена на різних вибірках і дуже тісно пов’язана із попереднім аспектом. Основними факторами, що впливають на вигоряння учасників бойових дій можна визначити: матеріально-технічне забезпечення, тривалість розгортання (особистої участі) та задоволеність відносинами у колективі. Про забезпечення військ ми писали вище. Що стосується тривалості розгортання, то велика кількість дослідників, серед яких Адлер А.Б., Хафман А.Г. вважають її одним із факторів, що спричинюють проблеми із психічним здоров’ям, тобто що довша участь у бойових діях, то більший психологічний стрес відчувають військовослужбовці [
У даному випадку маємо на увазі короткий термін між ротаціями під час якого немає можливості осмислити отриманий досвід чи отримати фахову психологічну допомогу. По поверненню із зони бойових дій, військовослужбовця чекає велика кількість бюрократичних питань. До прикладу, процес отримання направлення на медико-психологічну реабілітацію в середньому займає два тижні. Попри брак часу на звичайний відпочинок є, як ми зазначали вище, проблема відсутності якісного психологічного супроводу та доступу до психологічної допомоги загалом.
Дане питання містить дві грані. Сім’я та найближче оточення це перший пласт. Велика кількість досліджень говорить і про те, що прийняття та підтримка сім’ї є запорукою успішної реінтеграції та адаптації військовослужбовців, але також багато досліджень говорять про підвищення рівня психосоматичного відреагування у партнерів, відсторонення та емоційну залишеність, підвищення рівня тривожності у дітей та підлітків, і навіть про вторинну травматизацію у сім’ях військовослужбовців [
Другим аспектом інтеграції є суспільство в цілому. Образ учасника бойових дій формується із багатьох джерел. Так як ми живемо в епоху діджиталізації, каналів отримання інформації все більше, і пропорційно зростає кількість недостовірних даних. На жаль, українське суспільство нерозбірливо поглинає всю інформацію, що стосується війни та актуального стану справ. В тому числі, спроектовані новини та аналітичні статті, які мають на меті дискредитувати учасників бойових дій та є частиною технологій гібридної війни [
Даному аспекту присвячено багато статей та робіт як українських, так і іноземних дослідників [
Дана проблема часто є супутньою, проте, в українських реаліях невелика кількість лікарів звертають свою увагу та пацієнта на її психологічний аспект. Хронічний біль та фізичні травми, що не тягнуть за собою припинення виконання службових обов’язків можуть викликати або посилювати психологічний дистрес і критично знижати якість життя. Велике опитування щодо видів хронічного болю, його впливу на життя та методів лікування було проведено в 2003 році в 15 Європейських країнах та Ізраїлі [
Такі симптоми як, наприклад, хронічний біль та розлади сну, часто спонукають військовослужбовців вдаватись до дезадаптивних методів їх вирішення і входять в залежність від опіатів чи зловживання канабіноїдами [
Як ми вже зазначали, до 2014 року питання психологічної стійкості, протиставлення надзвичайним та травматичним ситуаціям не було предметом широкого кола досліджень, особливо із вибіркою військовослужбовців. Проте, можемо зазначити одне цікаве дослідження проведене в Академії внутрішніх військ МВС України протягом 2003-2008 років щодо вивчення розладів адаптації курсантів. За період спостереження було обстежено 1219 курсантів, з них була визначена група дослідження, яка склала 95 чоловік (7,8 %), за станом здоров'я яких дослідники визначили як тих, які мають психогенно обумовлені розлади здоров'я внаслідок порушення процесу адаптації до навчання у вищому навчальному закладі. Клінічно даний процес виражався наступним чином: судинні прояви - 48 (50,5 %), соматичні прояви - 33 (34,7 %), судинні та соматичні прояви - 12 (12,6 %), шизоафективний розлад - 1 (1,1 %), неврит лицевого нерву - 1 (1,1 %). Цікавим є факт, що 72,6 % із групи дослідження це курсанти першого та другого року навчання. Як зазначають дослідники, в цей період, як правило, більшою мірою проявляються порушення процесу адаптації до військової служби [
Медична та психологічна допомога учасникам російсько-української війни надається на різних рівнях і багатьох закладах Міністерства охорони здоров’я України та інших відомств. Надання високоспеціалізованої медичної допомоги здійснюється у 24 закладах лише Національної медичної академії наук України [
Наприклад, М. М. Денисенко, Р. В. Лакинський, Л. Ф. Шестопалова, І. В. провели дослідження із метою визначення основних клінічних варіантів постстресових розладів у комбатантів. У даному дослідженні в обстежених найчастіше виявляли посттравматичні стресові розлади (31,43 %) та розлади адаптації (28,57 %). Суттєво рідше спостерігалися алкогольні аддикції (11,43 %) та депресивні розлади (5,71 %) [
Ще одне дослідження було проведене серед військовослужбовців Національної Гвардії України протягом 2014-2017 років і мало на меті визначити різноманітність та динаміку розладів. Серед досліджуваної групи переважали невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади - 35,3 %, розлади особистості та поведінки - 27,0%, а також психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин - 17,4%. Аналізуючи наведені дані, можна зазначити, що протягом зазначеного періоду спостерігалося зростання невротичних, пов'язаних зі стресом та соматоформних розладів. Загалом рівень психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання психоактивних речовин, знизився з 14,8 % до 6,0 %, їх пік спостерігався протягом 2016 року. Органічні психічні розлади та розлади особистості за 2014—2017 роки залишались майже на одному рівні [
У своєму дослідженні Матяш М.М., Худенко Л.І. встановили, що наслідки впливу на людину травмуючих подій не обмежені розвитком розладів адаптації та посттравматичного стресового розладу. В своїй роботі вказані дослідники визначили найбільш вагомими наслідками дії травми травматичні переживання, когнітивно-емоційні та поведінкові зміни особистості. Також в даному дослідженні встановлено, що ступінь соціальної дезадаптації при ПТСР визначається вираженістю тривожного, фобічного, істероформного та депресивного синдромів [
Важливим є питання оцінки масштабів проблеми із психічним здоров’ям українським військовослужбовців. Проведене Чабаном О.С. та Безшейко В.Г. дослідження частково відповідає на запитання поширеності діагнозу «посттравматичний стресовий розлад», а також тривоги та депресії серед учасників російсько-української війни. Загалом у вказаному дослідженні клінічно значимі симптоми посттравматичного стресового розладу мали 20 % із обстежуваної вибірки без статистично значущої різниці між чоловіками та жінками [
Ці ж дослідники разом із Хаустовою О.О., Бурлака О.В., Ривак Т.Б. та Кирилюком С.С. провели гендерний аналіз рівнів тривоги, алекситимії та якості життя. Симптоми тривоги були істотно більш виражені у жінок ніж у чоловіків. Рівень алекситимії був істотно вище у чоловіків, при тому загальний аналіз показників якості життя не показав істотних відмінностей. Наступним кроком був окремий аналіз біологічних та соціо-психологічних компонентів якості життя, який виявив, що перша група не має гендерних відмінностей, а от показники другої у чоловіків були двічі нижчі за жінок [
Також важливим, але менш дослідженим є питання здоров’я сім’ї учасників бойових дій. Проте у 2018 році Маркова М.В. та Росінський Г.С. опублікували результати їх дослідження 100 сімей демобілізованих військовослужбовців – учасників антитерористичної операції. Значне поширення серед обстежених мали розлади сексуального здоров'я, такі як відсутність або втрата статевого потягу (спостерігалась у 24 % чоловіків та 51 % жінок), відсутність сексуального задоволення (переважно відносна) - у 23 % чоловіків і 67 % жінок, оргазмічна дисфункція - у 58 % жінок. Логічним видається, клінічно виражена психопатологічна симптоматика проявлялася більшістю у чоловіків - 78 % проти 17 % у жінок. Також мала місце поведінкова дезадаптація. Дослідники зауважили на аддиктивній її реалізації різного ступеня— від клінічно виражених розладів до шкідливого або небезпечного вживання, в основному алкоголю й тютюну. У даній вибірці це 100 % чоловіків і 78 % жінок. 100 % сімей зазначали особистісну дезадаптацію (у вигляді акцентуацій особистісних рис або браку розслаблення і відпочинку) і прояви соціальної дезадаптації (у вигляді проблем адаптації при переході від одного життєвого циклу до другого - 100 %) [
Досі немає скринінгових досліджень чи мета-аналізу уже проведених досліджень за останні роки, що вбачається полем для майбутніх наукових розвідок. Проте результати уже наявних, описаних вище досліджень є надзвичайно промовисті і звертають нашу увагу саме на необхідність максимально комплексного підходу до проблеми психічного здоров’я учасників бойових дій задля зниження рівнів розладів адаптації, посстресових проявів та рівнів психосоматичного відреагування [
Франц Александер одним з головних постулатів визначав, що «теоретично кожне захворювання є психосоматичним, оскільки емоційні фактори діють на всі соматичні процеси через нервові та гуморальні шляхи»[
Отже, після проведення цієї наукової розвідки та аналізу доступних джерел вивчення психосоматичного відреагування в учасників бойових дій видається малодослідженим напрямком та багатогранною задачею. По-перше, українська підготовка до участі у бойових діях на практиці виявилась малоефективною і далекою від реалій подій на передовій російсько-української війни. Психологічна підготовка особового складу із якісно проведеною психоедукацією та практичними тренінгами для відпрацювання навичок є необхідним елементом у підготовці найуспішніших армій світу і Україні все ще необхідно приділяти цьому напрямку більше уваги. Наступним аспектом, що ускладнює роботу із комбатантами в Україні є культуральна заборона на відреагування емоцій представниками чоловічої статі чи представниками силових структур загалом, а також відсутність культури звернення та організованої фахової психологічної допомоги. Ще однією культуральною особливістю є несвоєчасне звернення до лікарів соматичної ланки. Як наслідок - довготривалий регулярний стрес уражає найбільш слабку ланку (тобто наявну схильність до соматичної хворобу чи прояви).
Іншою стороною заявленої проблеми є відсутність психосоматичного підходу в українській загальній лікувальній практиці. Останніми роками кількість лікарів соматичної ланки, що розглядають звернення пацієнтів, зважаючи на їх емоційний стан та психосоціальний анамнез дедалі збільшується. Світова практика із роботи психосоматичних стаціонарних клінік є досить успішною і її аналіз та вивчення може стати предметом наступних наукових розвідок, задля імплементації кращих практик в Україні.
Підсумовуючи, маємо ще раз наголосити на важливості мультидисциплінарного підходу у роботі із учасниками бойових дій. Відповідно до теоретичних обґрунтувань та проведених досліджень, такий підхід є економією затрат ресурсів та показує кращий результат. В українських реаліях сьогодні ми бачимо таку необхідність, але наразі можливості мати своєчасний доступ до фахових заходів з відновлення в учасників бойових дій є дуже обмежені.
The author declare that no competing interests exist.