Distress, depression, anxiety, and somatization scores in veterans with PTSD and mild traumatic brain injury after an 8-week comprehensive intervention

Abstract

Background. Understanding the complex relationships between combat injuries, physical health, and mental health symptoms is critical to meeting the healthcare needs of veterans. The relationship between head injuries, posttraumatic stress disorder (PTSD), and depression among combat-injured service members is unique to modern conflicts but understudied. Research suggests a relationship between PTSD and somatic complaints in veterans, suggesting that PTSD influences somatic complaints through underlying symptoms of depression and anxiety sensitivity.

Aims. To investigate the dynamics of distress, depression, anxiety, and somatization in veterans with PTSD and mTBI after an 8-week comprehensive intervention (combining a psychotherapy program with transcranial direct current electrical stimulation (tDCS)).

Methods. The data of the initial and repeated examination of 329 veterans from three clinical groups were analyzed: individuals with PTSD (n=109), with mild TBI (n = 112), and with PTSD+TBI comorbid condition (n=108). All patients received standard therapy as well as psychotherapeutic intervention and transcranial direct current electrical stimulation (tDCS). The Four-Dimensional Symptom Questionnaire (4DSQ) was used to assess distress, depression, anxiety, and somatization. The rank correlation between the primary and repeated examination data for each clinical group was also determined.

Results. Patients suffering from PTSD or PTSD with mTBI had significantly more symptoms of depression, anxiety, and somatization than patients with mTBI without PTSD. After the therapy, patients from the PTSD and PTSD+mTBI groups experienced a subjective increase in the feeling of distress, which was associated with a reduction of mainly depressive and somatoform symptoms in the respondents of the PTSD+mTBI group, and in patients with PTSD with a decrease of mainly depressive and anxiety symptoms. In contrast, in the patients with TBI, there was no increase in the subjective feeling of distress, and the improvement of the mental state was accompanied by a decrease in the entire investigated spectrum of symptoms - depressive, somatoform, and anxiety. In patients with TBI, a higher level of distress at the primary examination led to a lower level of depression and distress at the repeated examination, and a high somatization score was correlated with its significant reduction under the influence of therapy. In the patients of the PTSD+mTBI group, a high index of somatization at the primary examination was correlated with a subjective increase in distress, but a decrease in somatization itself at the end of therapy.

Conclusions. The presence and level of expressiveness of symptoms of distress, depression, anxiety, and somatization in persons with PTSD, TBI, and a combination of these painful conditions are closely related to the effectiveness of the complex intervention, which provides the possibility of differentiated targeted therapy of individual clinical groups of patients.

Оцінки рівня дистресу, депресії, тривоги та соматизації у ветеранів з ПТСР та легкою черепно-мозковою травмою після 8-тижневого комплексного втручання

Актуальність. Розуміння складних взаємозв’язків між бойовими пораненнями, фізичним здоров’ям і симптомами психічного здоров’я має вирішальне значення для задоволення потреб охорони здоров’я поранених військовослужбовців і ветеранів. Взаємозв’язок між характеристиками поранення, болем, посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) і депресією серед військовослужбовців, які отримали поранення в бойових діях, є унікальним для сучасних конфліктів, але недостатньо вивченим [1, 2].

В психосоматичному здоров’ї ветеранів увагу клініцистів привертає «клінічна тріада», що поєднує ЧМТ, ПТСР та хронічний біль. Був виявлений сильний зв’язок такого складного хворобливого стану із зростанням суїцидальних думок і поведінки, а також схильністю до насильства [3, 4]. Сильніші травми та біль становлять ризик розвитку ПТСР після бойового поранення, тоді як раннє лікування симптомів зменшує ризики ПТСР. Депресія може бути як фактором ризику ПТСР, так і супутнім захворюванням [1, 3, 11, 14].

Дійсно, наслідки отриманої легкої ЧМТ можуть включати когнітивні проблеми, фізичний біль і порушення, а також проблеми психічного здоров’я, такі як депресія та ПТСР [5]. Незважаючи на те, що більшість осіб, які перенесли лЧМТ, одужують навіть без цілеспрямованого втручання [6], приблизно 6-15% мають стійкі або постійні симптоми чи навіть втрату працездатності [7]. Докази також свідчать про те, що початок депресії після ЧМТ відіграє важливу роль у задоволенні життям протягом перших п’яти років після травми [8]. Примітно, що наявність лЧМТ була пов’язана з меншою ймовірністю одужання від посттравматичного стресового розладу з часом [7]. Нарешті, хоча є чіткі докази того, що лЧМТ пов’язана із більшим ризиком ПТСР та афективних розладів після травми [9], лише деякі дослідження оцінювали можливі механізми, які могли б пояснити, чому цей ризик збільшується.

Кілька досліджень показали зв’язок між симптомами ПТСР, соматичними симптомами та опосередковуючим ефектом депресії та тривоги [1, 10, 11, ]. Так, грузинське дослідження 2799 ветеранів показало значний загальний непрямий вплив ПТСР через депресію та тривогу на соматичні скарги. Автори зауважили на розуміння ролі симптомів депресії та тривоги при наявності симптомів посттравматичного стресового розладу та соматичних скарг [10]. За даними іншого дослідження [1], важкість симптомів посттравматичного стресового розладу, тяжкість симптомів депресії та чутливість до тривоги були позитивно та суттєво пов’язані з власними оцінками ветеранів про тяжкість соматичних скарг. Результати ієрархічного регресійного аналізу показали, що чутливість до тривоги та тяжкість депресії пояснюють взаємозв’язок між ПТСР і соматичними скаргами ветеранів, припускаючи, що ПТСР впливає на соматичні скарги через основні симптоми депресії та чутливості до тривоги.

Найпоширенішими соматичними симптомами ПТСР є втома, порушення сну, біль у суглобах, втрата пам’яті, головний біль і проблеми з концентрацією [11]. Дослідження RAND показало, що лише трохи більше половини солдатів із посттравматичним стресовим розладом і симптомами великої депресії насправді зверталися за медичною допомогою. Часто, за словами солдатів, вони не отримували допомоги, бо боялися, що психічне здоров’я зашкодить їхній кар’єрі або що товариші по службі втратять до них довіру [12].

Хорватське дослідження щодо психосоматичних скарг та депресивних симптомів серед цивільних осіб, біженців та солдатів у воєнний та післявоєнний період показало, що рівень психосоматичних і депресивних симптомів змінювався з часом, але саме психосоматичні скарги були домінуючими у солдатів і біженців у всі моменти оцінювання [13]. Причому солдати продемонстрували значне збільшення психосоматичних скарг з часом, тоді як біженці продемонстрували їх зменшення. Автори зауважили, що для біженців і солдатів тривала стресова ситуація мала довгострокові наслідки для здоров’я, в першу чергу пов’язані з психосоматичними скаргами. Факторний аналіз у вибірці 202 ветеранів з хронічною обструктивною хворобою легень показав [14], що соматичні симптоми дійсно відображають наявність депресії та тривоги, але не є об’єднаними показниками загального дистресу.

Огляд психосоматичного здоров’я ветеранів декількох війн продемонстрував, що приблизно 1/3 солдатів, які виявили позитивний результат на ПТСР, мала високу тяжкість соматичних симптомів [15]. Було показано, що ПТСР пророкував погане здоров’я не лише у ветеранів війни в Перській затоці 1991 року, але й у ветеранів Другої світової та Корейської війн. На думку авторів огляду, тісний зв’язок психосоматичнго здоров’я із ПТСР може бути опосередкований біологічними (наприклад, вегетативне гіперзбудження, порушення фізіології сну та змінена діяльність вісі гіпоталамус-гіпофіз-наднирники), психологічними (наприклад, ворожість, погане пристосування, безнадія), перцептивно-когнітивними (наприклад, посилене сприйняття симптомів і соматизація) і поведінковими (наприклад, поведінка високого ризику, така як куріння та вживання алкоголю) процесами [15].

Поінформованість про симптоми, пов’язані з ПТСР, є важливою для розробки відповідних заходів лікування та оцінки супутніх витрат. Знання про соматоформні скарги є важливим, оскільки особи з соматоформними розладами зазвичай отримують додаткове обстеження та догляд, що збільшує медичні витрати. Важливо враховувати гендерний аспект: дослідження дсвідчать, що жінки продемонстрували високу соматизацію, коли ПТСР був присутній незалежно від військового статусу, однак чоловіки продемонстрували високу соматизацію, коли ПТСР був присутній, і вони були в активному військовому статусі [16]. В іншому дослідженні було показано, що солдати з бойовим досвідом повідомляли про обмежені афективні скарги, але більші соматичні скарги порівняно з солдатами без бойового досвіду [17]. Ці результати свідчать про те, що соматизація сама по собі може бути асоційованим симптомом ПТСР, і підтверджують необхідність поглибленої оцінки та стратегічного лікування для задоволення потреб пацієнтів [16].

Мета. Дослідити динаміку дистресу, депресії, тривоги та соматизації у ветеранів з ПТСР та легкою черепно-мозковою травмою після 8-тижневого комплексного втручання (поєднання психотерапевтичної програми з транскраніальною електричною стимуляцією постійним струмом (tDCS)) у пацієнтів з ПТСР та лЧМТ.

Методи та матеріали. Інформовану згоду на участь у дослідженні надали 362 ветерана, з яких 329 ветеранів повністю завершили програму дослідження (первинне обстеження, лікувальна програма, повторне обстеження), а 33 особи були вилучені з дослідження (надали менше 75% інформації в картах обстеження; не враховувались при подальшому аналізі). Нами було сформовано три клінічні групи, а саме: особи з ПТСР (n=109), з легкою ЧМТ (n =112) та з коморбідним хворобливим станом ПТСР+ЧМТ (n=108). Всі пацієнти на додадок до стандартної терапії відповідно до Уніфікованих протоколів щодо ПТСР та лЧМТ отримували психотерапевтивне втручання (поєднання психоосвіти з елементами мотиваційного інтерв’ю і терапії прийняття та зобов’язання для ПТСР (Acceptance and Commitment Therapy, ACT)) та транскраніальну електричну стимуляцію постійним струмом (tDCS). Тривалість лікування склала 8 тижнів: 10 сеансів tDCS щоденно та 8 щотижневих психотерапевтичних сесій тривалістю 45-60 хвилин 1-2 рази на тиждень.

Для оцінки дистресу, депресії, тривоги та соматизації нами був використаний Чотиривимірний опитувальник симптомів (The Four-Dimensional Symptom Questionnaire — 4DSQ), що має чотири відповідні шкали: DIS – дистрес; DEP – депресія; ANX – тривога; SOM – соматизація [18]. Також була визначена рангова кореляція між даними первинного та повторного обстеження по кожній клінічній групі.

Результати та обговорення. Нами було проаналізовано показники Чотиривимірного опитувальника для оцінки дистресу, депресії, тривоги та соматизації 4DSQ представників досліджуваних груп при первинному та повторному обстеженні з використанням методики U Манна-Уітні (табл. 1, 2).

Так, за результатами проведеного аналізу при порівнянні груп ПТСР і ЧМТ було виявлено, що при першому обстеженні за всіма шкалами тесту 4DSQ, крім шкали DIS (р=0,0589), у респондентів групи ПТСР мали місце статистично значущо більші показники (р≤1,6E-07), ніж у представників групи ЧМТ. При повторному обстеженні після комплексного втручання вже і шкала DIS, і всі інші шкали також мали більші показники у представників групи ПТСР (р≤0,019) (табл. 1).

Таким чином, ґрунтуючись на отриманих даних, ми можемо стверджувати, що пацієнти, які страждали на ПТСР мали значно більш виражені симптоми депресії, тривоги та соматизації, ніж пацієнти з ЧМТ. Така ж сама тенденція зберіглася і після курсу лікування. Отже, пацієнти з ЧМТ в значно меншій мірі, ніж ті, хто страждав на ПТСР, відчували симптоми дистресу, депресії, тривоги та соматизації.

Таблиця 1. Оцінка динаміки дистресу, депресії, тривоги та соматизації пацієнтів досліджуваних груп за методикою 4DSQ

група	ПТСР			ЧМТ			КЧМТ
показник	min	max	μ	min	max	μ	min	max	μ
шкала	ПЕРШЕ ОБСТЕЖЕННЯ
DIS	12	32	17,71	13	31	18,16	3	32	18,34
DEP	6	12	8,84	6	11	7,241	6	12	8,38
ANX	12	24	18,05	12	24	14,97	12	24	17,78
SOM	6	12	8,945	6	11	7,125	6	12	8,52
4DSQ	38	77	53,54	40	62	47,5	37	72	53,03
шкала	ПОВТОРНЕ ОБСТЕЖЕННЯ
DIS	16	31	19,33	16	31	18,52	16	31	20,23
DEP	6	11	7,67	6	11	6,607	6	11	7,426
ANX	12	23	16,85	12	22	12,75	12	23	16,9
SOM	6	11	8,18	6	11	6,58	6	11	7,64
4DSQ	40	70	52,04	40	61	44,46	40	69	52,2

Примітки: 4DSQ - Чотиривимірний опитувальник для оцінки дистресу, депресії, тривоги та соматизації (The Four-Dimensional Symptom Questionnaire); DIS –дистрес; DEP – депресія; ANX – тривога; SOM – соматизація.

Абсолютно ідентична картина спостерігалася і при порівнянні показників тесту 4DSQ у респондентів груп КЧСМ і ЧМТ: при першому обстеженні за всіма шкалами тесту, крім шкали DIS (р=0,1418), у респондентів групи КЧСМ мали місце статистично значущо більші показники (р≤0,0002), ніж у представників групи ЧМТ, а при повторному обстеженні і шкала DIS, і всі інші шкали також мали більші показники у представників групи КЧСМ (р≤0,0002) (табл. 2).

Виявлена особливість дає можливість припустити, що більша виразність діагностованої психопатологічної симптоматики пояснюється саме наявністю у цих пацієнтів ПТСР, що збігається з даними попередніх досліджень щодо тісних та довготривалих зв’язків психосоматичнго здоров’я із ПТСР, опосередкованих біологічними, психологічними, перцептивно-когнітивними та поведінковими процесами [13, 15].

При порівнянні груп ПТСР і КЧСМ, навпроти, значущі відмінності у показниках тесту 4DSQ при першому обстеженні були зафіксовані саме за шкалою DIS – вони були більшими у представників групи КЧСМ (р=0,027), а при повторному обстеженні – за шкалою SOM, показники якої були більшими у респондентів групи ПТСР (р=0,009) (табл. 2).

Таким чином, пацієнти з коморбідними ПТСР та ЧМТ (група КЧМТ) більшою мірою відчували дистрес, ніж пацієнти з ПТСР, але проведений терапевтичний курс призвів до зникнення цієї різниці за рахунок більш значущої редукції дистресу в групі КЧМТ, а також більшої редукції соматизації в цій групі порівняно з меншою дієвістю терапії за напрямком нівелювання саме соматичного радикалу психічного стану пацієнтів з ПТСР.

Таблиця 2. Порівняльна характеристика окремих клінічних груп за показниками тесту 4DSQ при первинному та повторному обстеженні (результати розрахунку коефіцієнту U Манна-Уітні)

група	ПТСР-ЧМТ		ПТСР-КЧМТ		ЧМТ- КЧМТ
показник	U	p	U	p	U	p
шкала	ПЕРШЕ ОБСТЕЖЕННЯ
DIS	5224	0,0589	4868	0,027	5388	0,1418
DEP	3397	3,4E-09	5067,5	0,071	4415	0,0002
ANX	3613	5,7E-08	5691	0,671	3675	1,9E-07
SOM	3130	8,2E-11	5276,5	0,182	3421	7,6E-09
4DSQ	3615	1,6E-07	5885,5	0,999	3181	1,2E-09
шкала	ПОВТОРНЕ ОБСТЕЖЕННЯ
DIS	5119	0,019	5211,5	0,125	4462	0,0002
DEP	3770	2,6E-08	5347	0,219	4338	1,9E-05
ANX	1974	1,5E-21	5859	0,953	1969	2,2E-21
SOM	2536	7,4E-16	4713	0,009	3732	2,6E-08
4DSQ	2139	5,1E-17	5810	0,869	2435	1,3E-14

З метою подальшого дослідження припущень, які були висловлені вище, було проведене порівняння показників методики 4DSQ до та після проведення комплексного терапевтичного курсу. Результати проведення тесту Уілкоксона порівняння показників методики 4DSQ, отриманих при першому та повторному обстеженні респондентів групи ПТСР (табл. 3) вказують на те, що значущо (р≤0,0447) змінилися показники шкал DIS, DEP і ANX, при чому за шкалою DIS вони збільшилися, а за шкалами DEP і ANX – зменшилися. Тобто в результаті проведеної терапії відбулася значуща редукція симптомів депресії та тривоги, але суб’єктивне відчуття дистресу зросло.

Таблиця 3. Порівняння показників методики 4DSQ при первинному (1) та повторному (2) обстеженні респондентів групи ПТСР (за тестом Уілкоксона)

шкала	Ранги	Средній ранг	Сума рангів	Кількість випадків	Порівняння	Z	p
DIS	a	45,3556	2041	45	(1) > (2)	-2,509	0,0121
		b	59,5082	3630	61			(1) < (2)
		c	-	-	3			(1) = (2)
DEP	a	48,9603	3084,5	63	(1) > (2)	-3,951	7,8E-05
		b	39,3393	1101,5	28			(1) < (2)
		c	-	-	18			(1) = (2)
ANX	a	55,6379	3227	58	(1) > (2)	-2,007	0,0447
		b	46,0455	2026	44			(1) < (2)
		c	-	-	7			(1) = (2)
SOM	a	48,3909	2661,5	55	(1) > (2)	-2,710	0,0067
		b	39,5147	1343,5	34			(1) < (2)
		c	-	-	20			(1) = (2)
4DSQ	a	52,875	3172,5	60	(1) > (2)	-1,247	0,2122
		b	53,1667	2392,5	45			(1) < (2)
		c	-	-	4			(1) = (2)

Примітки:

а - негативні ранги

b - позитивні ранги

c – співпадіння спостережень

Порівняння показників методики 4DSQ, отриманих при першому та повторному обстеженні респондентів групи ЧМТ з використанням тесту Уілкоксона (табл. 4) вказують на те, що значущо (р≤0,017) змінилися показники усіх шкал, за виключенням шкали DIS (р=0,655), при чому зменшення показників відбулося за усіма шкалами, тобто, на відміну від випадку з представниками групи ПТСР, комплексна терапія призвела до редукції усього спектру симптоматики – і депресивної, і тривожної, і соматоформної, при чому збільшення суб’єктивне відчуття дистресу не сталося.

Таблиця 4. Порівняння показників методики 4DSQ при первинному (1) та повторному (2) обстеженні респондентів групи ЧМТ (за тестом Уілкоксона)

шкала	Ранги	Средній ранг	Сума рангів	Кількість випадків	Порівняння	Z	p
DIS	a	32,353	1100	34	(1) > (2)	-0,446	0,65533
		b	36,647	1246	34			(1) < (2)
		c	-	-	44			(1) = (2)
DEP	a	28,774	1208,5	42	(1) > (2)	-2,747	0,00602
		b	31,406	502,5	16			(1) < (2)
		c	-	-	54			(1) = (2)
ANX	a	28,093	1208	43	(1) > (2)	-4,368	1,3E-05
		b	22,3	223	10			(1) < (2)
		c	-	-	59			(1) = (2)
SOM	a	32,073	1315	41	(1) > (2)	-2,387	0,01698
		b	30,381	638	21			(1) < (2)
		c	-	-	50			(1) = (2)
4DSQ	a	52,88	3754,5	71	(1) > (2)	-3,769	0,00016
		b	48,339	1498,5	31			(1) < (2)
		c	-		10			(1) = (2)

Примітки:

а - негативні ранги

b - позитивні ранги

c – співпадіння спостережень

Ідентичний аналіз показників методики 4DSQ, отриманих при обстеженні респондентів групи КЧМТ (табл. 5), виявив зовсім інші тенденції. У більшості респондентів показники шкали DIS при повторному обстеженні зросли (р=0,0124), а шкал DEP і SOM зменшилися (р≤0,0020). За усіма іншими шкалами методики статистично значущої різниці між першим та повторним обстеженнями знайдено не було (р≥0,187).

Таблиця 5. Порівняння показників методики 4DSQ при первинному (1) та повторному (2) обстеженні респондентів групи КПТСР (за тестом Уілкоксона)

шкала	Ранги	Средній ранг	Сума рангів	Кількість випадків	Порівняння	Z	p
DIS	a	40,79	1427,5	35	(1) > (2)	-2,498	0,0124
		b	48,5	2667,5	55			(1) < (2)
		c	-	-	18			(1) = (2)
DEP	a	43,45	2259,5	52	(1) > (2)	-3,079	0,0020
		b	35,02	980,5	28			(1) < (2)
		c	-	-	28			(1) = (2)
ANX	a	55,94	3021	54	(1) > (2)	-1,319	0,187
		b	46,5	2232	48			(1) < (2)
		c	-	-	6			(1) = (2)
SOM	a	47,13	2780,5	59	(1) > (2)	-3,205	0,0013
		b	40,82	1224,5	30			(1) < (2)
		c	-	-	19			(1) = (2)
4DSQ	a	54,59	2893,5	53	(1) > (2)	-,710	0,478
		b	49,25	2462,5	50			(1) < (2)
		c	-	-	5			(1) = (2)

Примітуи:

а - негативні ранги

b - позитивні ранги

c – співпадіння спостережень

Таким чином, у представників груп ПТСР та КПТСР, за результатами методики 4DSQ після проведеної терапії відбулося суб’єктивне збільшення відчуття дистресу, яке сполучалося у респондентів групи КЧСМ з редукцією депресивної та соматоформної симптоматики, а у пацієнтів з ПТСР – депресивної та тривожної симптоматики, тоді як у пацієнтів з ЧМТ зростання суб’єктивного відчуття дистресу не відбулося а покращення психічного стану супроводжувалося зменшенням усього досліджуваного спектру симптоматики – депресивної, соматоформної та тривожної.

Грунтуючись на припущенні, що на стан пацієнтів крім терапевтичних інтервенцій могли впливати і вираженість симптоматики на момент першого обстеження, був проведений розрахунок коефіцієнту рангової кореляції ρ-Спірмена показників методики 4DSQ представників групи ПТСР, отриманих при першому та повторному обстеженні (табл. 6– 8).

Так, за результатами проведеного аналізу у представників групи ПТСР жодних статистично значущих кореляційних зв’язків між показниками опитувальника 4DSQ групи ПТСР при первинному (1) та повторному (2) обстеженні виявлено не було (р≥0,107) (табл. 6).

Таблиця 6. Рангова кореляція ρ-Спірмена між показниками опитувальника 4DSQ групи ПТСР при первинному (1) та повторному (2) обстеженні

шкала	показник	DIS(1)	DEP(1)	ANX(1)	SOM(1)	4DSQ(1)
DIS(2)	ρ	-0,0673	0,1566	0,0049	0,0713	0,0063
		p	0,4866	0,104	0,9597	0,4616	0,9478
DEP(2)	ρ	0,017	0,0332	0,0566	-0,0906	0,0314
		p	0,8608	0,7319	0,5591	0,3489	0,746
ANX(2)	ρ	-0,0188	0,0011	-0,0435	0,1117	-0,0379
		p	0,8462	0,9912	0,6534	0,2476	0,6954
SOM(2)	ρ	-0,0401	0,0131	-0,0814	-0,0546	-0,0939
		p	0,679	0,8925	0,3999	0,5729	0,3313
4DSQ(2)	ρ	-0,0045	0,1257	-0,041	0,1552	0,0199
		p	0,9632	0,1928	0,6723	0,107	0,8371

У респондентів групи ЧМТ (табл. 7) позитивні кореляційні зв’язки спостерігалися між показниками шкали DIS при першому обстеженні і шкали DEP при повторному обстеженні (ρ=0,203; р=0,0319), а негативні кореляційні зв’язки – між показниками шкал DIS при першому та повторному обстеженні (ρ=-0,198; р=0,0359) та шкали SOM при першому та повторному обстеженні (ρ=-0,191; р=0,0434).

Таблиця 7. Рангова кореляція ρ-Спірмена між показниками опитувальника 4DSQ групи ЧМТ при первинному (1) та повторному (2) обстеженні

шкала	показник	DIS(1)	DEP(1)	ANX(1)	SOM(1)	4DSQ(1)
DIS(2)	ρ	-0,198	-0,0674	0,0822	0,1	-0,0461
		p	0,0359	0,4798	0,3886	0,2939	0,6297
DEP(2)	ρ	0,203	6E-05	-0,0508	-0,044	0,1429
		p	0,0319	0,9995	0,5951	0,6451	0,1329
ANX(2)	ρ	-0,0195	-0,0643	-0,0402	0,0933	-0,0732
		p	0,8383	0,5008	0,6736	0,3277	0,443
SOM(2)	ρ	0,0707	0,1438	0,0657	-0,191	0,0704
		p	0,4585	0,1303	0,491	0,0434	0,4609
4DSQ(2)	ρ	-0,0242	0,0153	0,0322	0,0415	0,0487
		p	0,7999	0,8726	0,7363	0,6639	0,61

Таким чином, хоча, як було сказано вище, за результатами тесту Уілкоксона статистично значущих змін показника шкали DIS у першому та повторному обстеженні респондентів групи ЧМТ зафіксовано не було, все ж таки більшим значенням цієї шкали при першому обстеженні відповідали менші показники при повторному обстеженні. Крім того, за результатами аналізу ми маємо можливість стверджувати, що респонденти цієї групи, які мали високі показники за шкалою DIS при першому обстеженні, після проведення курсу лікування мали нижчі показники за шкалою DEP.

У респондентів групи КЧСМ (табл. 8) значуща негативна кореляція мала місце тільки між показниками шкали SOM при першому обстеженні і шкали DIS при повторному обстеженні (ρ=-0,257; р=0,0074).

Таблиця 8. Рангова кореляція ρ-Спірмена між показниками опитувальника 4DSQ групи ПТСР при первинному (1) та повторному (2) обстеженні

шкала	показник	DIS(1)	DEP(1)	ANX(1)	SOM(1)	4DSQ(1)
DIS(2)	ρ	0,0831	-0,0851	0,1402	-0,257	0,0386
		p	0,3926	0,381	0,1479	0,0074	0,6913
DEP(2)	ρ	-0,1227	-0,0363	-0,0506	-0,0312	-0,1467
		p	0,2059	0,7093	0,6029	0,7489	0,1297
ANX(2)	ρ	0,0307	0,0592	0,0946	-0,1078	0,0991
		p	0,7524	0,543	0,3302	0,2666	0,3076
SOM(2)	ρ	0,0732	0,086	-0,0363	-0,0358	-0,0146
		p	0,4514	0,3761	0,7095	0,7126	0,8807
4DSQ(2)	ρ	0,0866	8E-05	0,0898	-0,196	0,0644
		p	0,3729	0,9993	0,3554	0,0425	0,508

Висновки.

1. Пацієнти, які страждали на ПТСР або на ПТСР в поєднанні з лЧМТ мали значно більш виражені симптоми депресії, тривоги та соматизації, ніж пацієнти з лЧМТ без ПТСР. Виявлена особливість дає можливість припустити, що більша виразність діагностованої психопатологічної симптоматики пояснюється саме наявністю у цих пацієнтів посттравматичного стресового розладу.

2. Після проведеної терапії у пацієнтів з груп ПТСР та КПТСР відбулося суб’єктивне збільшення відчуття дистресу, яке сполучалося у респондентів групи КЧСМ з редукцією переважно депресивної та соматоформної симптоматики, а у пацієнтів з ПТСР – з редукцією переважно депресивної та тривожної симптоматики, тоді як у пацієнтів з ЧМТ зростання суб’єктивного відчуття дистресу не відбулося а покращення психічного стану супроводжувалося зменшенням усього досліджуваного спектру симптоматики – депресивної, соматоформної та тривожної.

3. У пацієнтів з ЧМТ більший рівень дистресу при першому обстеженні обумовлював менший рівень депресії та дистресу при повторному обстеженні, а високий показник соматизації корелював з його значним зниженням під впливом терапії. У пацієнтів групи КЧСМ високий показник соматизації при першому обстеженні корелював з суб’єктивним підвищенням дистресу, але зниженням самої соматизації наприкінці терапії.