Interrelationships of psychoemotional reactions in women after perinatal loss: correlation analysis

Abstract

Background. Perinatal loss is associated with a wide range of psychoemotional and somatic reactions that often exhibit a comorbid pattern. However, the structural relationships between grief, posttraumatic stress, affective distress, somatic symptoms, avoidance, and negative cognitions remain insufficiently explored. Understanding these associations is important for substantiating a comprehensive approach to psychological support for women after perinatal loss.

Methods. A cross-sectional study was conducted (n=67 women; August 2023 – October 2025) using an online survey with snowball sampling. Nine validated psychometric instruments were applied: TGI-SR+, PGS, PCL-5, PHQ-4, SSS-8, DAAPGQ, GCQ, CSI-32, and SCES+. Normality was assessed using the Shapiro–Wilk test; due to mixed distribution patterns, Spearman’s rank correlation was used for all variable pairs. Analyses were performed using Python and EZR v1.54; the level of significance was set at p<0.05.

Results. A consistent pattern of associations between indicators of psychoemotional distress was identified. Measures of grief intensity (TGI-SR+, PGS), posttraumatic stress (PCL-5), anxious-depressive distress (PHQ-4), avoidance (DAAPGQ), negative cognitions (GCQ), and somatic distress (SSS-8) demonstrated moderate to strong positive correlations (ρ=0.47–0.86, all p<0.001). The strongest association was observed between negative cognitions and perinatal grief intensity (GCQ and PGS; ρ=0.861). Coping efficacy (SCES+) showed stable negative correlations with all symptomatic indicators (ρ=−0.46–−0.67, all p<0.001), whereas relationship satisfaction (CSI-32) was positively associated with SCES+ (ρ=0.25, p<0.05) and negatively with PCL-5 (ρ=−0.29, p<0.05).

Discussion. The findings indicate a high degree of interrelatedness among psychoemotional responses following perinatal loss and are consistent with transdiagnostic approaches to understanding psychological distress. Coping efficacy appears to function as a potential protective factor, while relationship satisfaction represents an additional relational resource.

Conclusions. Psychoemotional responses after perinatal loss are characterized by strong interconnections between grief, traumatic stress, affective, and somatic distress. Coping efficacy emerges as a key protective factor. The findings support the relevance of a comprehensive approach to psychological support following perinatal loss.

Keywords: perinatal loss; grief; posttraumatic stress disorder; depression; anxiety; somatic distress; coping; correlation analysis; psychological adaptation.

УДК 159.9:616.89:618.39

Вступ

Перинатальна втрата, це загибель дитини в перинатальному періоді, що охоплює самовільний викидень, внутрішньоутробну смерть плода, інтранатальну загибель та неонатальну смерть. Ця подія має високий психотравмуючий потенціал та має значні наслідки для психічного здоров’я жінки. Вона поєднує фізичний досвід вагітності або пологів із раптовим руйнуванням очікуваного материнства, що робить її одним із найбільш емоційно складних переживань у житті родини [1]. За даними міжнародних досліджень, після втрати вагітності або смерті новонародженої дитини значна частка жінок демонструє симптоми інтенсивного горювання, тривоги, депресії та посттравматичного стресу [2, 3]. Психологічні наслідки такої події можуть бути тривалими та впливати на подальше емоційне функціонування, подальші репродуктивні рішення та міжособистісні стосунки в парі [4].

Психоемоційні реакції у відповідь на перинатальну втрату мають багатовимірний характер. Окрім власне переживання горювання, у клінічній картині можуть поєднуватися посттравматичні симптоми, тривожно-депресивний дистрес, соматичні скарги, уникнення нагадувань про втрату та негативні когніції щодо себе або майбутнього [3,4]. Ці прояви нерідко виникають одночасно та формують складний профіль психологічного реагування. Дослідження показують, що після перинатальної втрати часто спостерігається коморбідність симптомів горювання та посттравматичного стресу, а також поєднання афективних і соматичних проявів дистресу [5, 6]. Таке поєднання симптомів ускладнює клінічну діагностику та підкреслює необхідність комплексного підходу до оцінювання психічного стану жінок після втрати.

У контексті сучасних класифікацій психічних розладів особливу увагу приділяють тривалим і дисфункціональним формам горювання. У Діагностичному і статистичному посібнику з психічних розладів, 5-го видання, текстової редакції (DSM-5-TR) [7], виділено розлад тривалого горя (prolonged grief disorder, РТГ) це стан, що характеризується стійким інтенсивним переживанням втрати та значним порушенням повсякденного функціонування. Дослідження показують, що після втрати значущої особи, зокрема після перинатальної втрати, симптоми РТГ можуть бути тісно пов’язані з іншими формами психопатології, включно з депресією та посттравматичним стресом [8, 9]. Це підкреслює необхідність розглядати переживання втрати як комплексний психоемоційний процес, а не ізольований феномен горювання.

Теоретичним підґрунтям для розуміння багатовимірності переживання втрати є двопроцесна модель копінгу з тяжкою втратою, запропонована Stroebe та Schut. Відповідно до цієї моделі, адаптація до втрати передбачає динамічну взаємодію між двома типами психологічної орієнтації: орієнтацією на втрату, яка включає переживання горювання та емоційний дистрес, і орієнтацією на відновлення, пов’язаною з поступовим поверненням до повсякденного функціонування [10]. У реальному процесі адаптації ці напрями взаємодіють і змінюють один одного, формуючи складну динаміку психоемоційних реакцій після втрати.

Додаткову перспективу на механізми психологічної адаптації надає теорія збереження ресурсів (Conservation of Resources Theory) Hobfoll, згідно з якою стрес виникає внаслідок втрати або загрози втрати значущих особистісних і соціальних надбань, тоді як їх наявність пом'якшує наслідки стресових подій [11]. У контексті перинатальної втрати такими ресурсами можуть виступати особистісні та міжособистісні фактори, зокрема дієвість копінгу та якість партнерських стосунків. Дослідження показують, що ці фактори пов’язані з нижчим рівнем психологічного дистресу після втрати [12, 9].

Попри значну кількість досліджень психологічних наслідків перинатальної втрати, більшість із них зосереджені на окремих симптоматичних доменах: депресії, посттравматичному стресі або інтенсивності горювання [2, 3, 6]. Такий підхід обмежує розуміння системної організації психоемоційного дистресу та взаємодії його компонентів. Аналіз взаємозв'язків між психологічними показниками дозволяє дослідити інтегровану структуру дистресу після перинатальної втрати та виявити узгоджені патерни співіснування різних форм психопатологічного реагування [12, 9].

Застосування кількох валідованих психометричних шкал у межах одного дослідження дає можливість комплексно оцінити взаємозв’язки між різними аспектами психоемоційного реагування після втрати, включно з інтенсивністю горювання, посттравматичними симптомами, афективним дистресом, соматичними проявами, когнітивними та поведінковими реакціями, а також адаптаційними ресурсами. Виявлення закономірностей таких взаємозв'язків має як теоретичне значення, для уточнення концепції синдромного реагування на втрату, так і практичне значення, для розроблення комплексних підходів до медико-психологічного супроводу жінок після перинатальної втрати.

Мета

Вивчити взаємозв’язки між показниками психоемоційного реагування після перинатальної втрати та адаптаційними ресурсами у жінок.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами

Дослідження виконано в межах дисертаційної роботи Бут Т. О. «Медико-психологічний супровід подружніх пар після перинатальної втрати: психодіагностика, комплексна модель допомоги в умовах лікувального закладу». Робота інтегрована в науково-дослідну тему кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені О. О. Богомольця «Інноваційні технології ефективного психолого-психіатричного супроводу осіб, які пережили різні типи втрат під час війни» (державний реєстраційний номер 0124U000697). Термін виконання НДР: 2024–2026 рр., тип роботи — прикладна.

Методи

Дизайн дослідження

Проведено крос-секційне обсерваційне дослідження, спрямоване на вивчення психоемоційних реакцій жінок після перинатальної втрати. Дані отримано з того самого масиву дослідження, що й у паралельній публікації «Досвід прощання з дитиною та поховання після перинатальної втрати: психологічна адаптація жінок» (подана до публікації). У цій роботі аналізуються структурні взаємозв'язки між психометричними показниками як самостійне дослідницьке питання.

Учасники та процедура збору даних

Збір даних проводився в онлайн-форматі з використанням платформи Qualtrics у період із серпня 2023 року по жовтень 2025 року. Учасниць залучали за принципом снігової кулі через соціальні мережі (Facebook, Instagram, Telegram), громадські організації підтримки батьків після перинатальної втрати (Опіка Янгола, Ранні Пташки), заклади охорони здоров’я та клініки психічного здоров’я, а також через професійні контакти дослідників і клінічну практику.

У дослідженні взяли участь 68 осіб із досвідом перинатальної втрати. Оскільки серед учасників був лише один чоловік, для забезпечення однорідності вибірки подальший статистичний аналіз проводився лише для жіночої підвибірки. Фінальна аналітична вибірка становила 67 жінок.

Додатково збиралися соціально-демографічні та клінічні характеристики учасниць, включаючи вік, тип перинатальної втрати та час, що минув від моменту втрати.

Критерії включення: досвід перинатальної втрати (самовільний викидень, мертвонародження або неонатальна смерть); вік 18 років і старше; достатній рівень володіння українською мовою для самостійного заповнення опитувальників; обровільна інформована згода на участь у дослідженні.Критерії виключення: наявність діагностованих психотичних розладів; залежність від психоактивних речовин; виражені когнітивні порушення; неповне заповнення основних психометричних інструментів.Перед початком опитування всі учасниці ознайомлювалися з інформаційним листом дослідження та підтверджували інформовану згоду на участь.

Етичні аспекти

Дослідження було проведене відповідно до етичних принципів Гельсінської декларації. Дизайн дослідження та форми інформованої згоди були схвалені Комісією з питань біоетичної експертизи та етики наукових досліджень Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (протокол №165 від 05.12.2022).

Розрахунок обсягу вибірки

Мінімально необхідний обсяг вибірки для кореляційного аналізу визначався за допомогою програми G*Power 3.1 [13]. За умов середнього розміру ефекту (r = 0,30), рівня статистичної значущості α = 0,05 та статистичної потужності 0,80 мінімальна кількість учасників становила 64–67 осіб. Фактичний розмір аналітичної вибірки (n = 67) відповідає цим вимогам.

Психометричні інструменти

Для оцінювання психоемоційного стану після перинатальної втрати застосовано дев’ять валідованих психометричних інструментів, що охоплюють як симптоматичні, так і адаптаційні аспекти реагування після втрати. Усі інструменти продемонстрували належні психометричні властивості у попередніх дослідженнях.

Інтенсивність симптомів тривалого горя вимірювалась за допомогою Самоопитувальника з Травматичного Горя Плюс (Traumatic Grief Inventory – Self Report Plus, TGI-SR+), опитувальника з 22 пунктів, що оцінює тяжкість симптомів тривалого горя відповідно до критеріїв МКХ-11 та DSM-5-TR [14]. У поточному дослідженні використовувалася україномовна версія TGI-SR+ (TGI-SR-ICD-11), зокрема 13 пунктів, що представляють 12 симптомів тривалого горя за МКХ-11, та додаткове питання, що оцінює вплив симптомів на функціонування. Кожен пункт оцінюється за шкалою від 1 (ніколи) до 5 (завжди).

Прояви перинатального горя оцінювалися за допомогою Шкали перинатального горя (Perinatal Grief Scale, PGS). Це шкала з 33 пунктів, що розроблена для оцінки горя після перинатальної втрати, включаючи викидень, мертвонародження та смерть новонароджених [15]. Шкала складається з трьох підшкал: Активне горе (11 пунктів), Труднощі подолання (11 пунктів) та Відчай (11 пунктів). Респонденти оцінюють кожен пункт за 5-бальною шкалою Лайкерта від «повністю згоден» до «повністю не згоден».

Посттравматичні симптоми визначали за скороченою формою Переліку симптомів посттравматичного стресового розладу для DSM-5 (PTSD Checklist for DSM-5, PCL-5) [16]. Відповідно до попередніх досліджень, було обрано шість пунктів, що наближаються до операціоналізації ПТСР за МКХ-11: пункти 2, 3, 6, 7, 17 та 18, що охоплюють повторне переживання, уникнення та гіперзбудження. Учасники оцінювали, наскільки кожен симптом їх турбує, за 5-бальною шкалою від 0 (зовсім ні) до 4 (надзвичайно сильно).

Тривожно-депресивний дистрес оцінювався за допомогою Опитувальника здоров'я пацієнта-4 (Patient Health Questionnaire-4, PHQ-4), короткого самозвіту з 4 пунктів, де 2 пункти оцінюють тяжкість депресивних симптомів (PHQ-2), а 2 пункти оцінюють симптоми тривоги (GAD-2) [17]. Відповіді оцінюються за шкалою від 0 («зовсім ні») до 3 («майже щодня»).

Соматичний дистрес оцінювався за допомогою Шкали соматичних симптомів (Somatic Symptom Scale-8, SSS-8), інструменту з 8 пунктів, що стосуються наявності соматичних скарг, включаючи біль, запаморочення, втому та проблеми зі сном [18]. Респонденти вказують, наскільки їх турбували ці симптоми протягом останніх семи днів, за шкалою від 0 («зовсім ні») до 4 («дуже сильно»).

Поведінкове уникнення оцінювалося за допомогою Опитувальника тривожно-депресивного уникнення при тривалому горюванні (Dual Axis Avoidance in Prolonged Grief Questionnaire, DAAPGQ) [19, 20, 21], який включає чотири пункти тривожного уникнення та п'ять пунктів депресивного уникнення. Пункти оцінюються за 8-бальною шкалою (1 — зовсім не так для мене, 8 — повністю так для мене).

Інтенсивність дезадаптивних когніцій, пов'язаних із горем, оцінювалася за допомогою Опитувальника когніцій горювання (Grief Cognitions Questionnaire, GCQ) [21, 22]. У дослідженні використовувалася коротка форма з 12 пунктів. Відповіді оцінюються за 6-бальною шкалою Лайкерта від 0 («категорично не згоден») до 5 («категорично згоден»).

Задоволеність партнерськими стосунками оцінювалася за допомогою Індексу задоволеності пар (Couples Satisfaction Index, CSI-32), інструменту з 32 пунктів, що вимірює якість стосунків та задоволеність у романтичних партнерствах [23]. Шкала використовує різноманітні формати відповідей, включаючи одну 7-бальну шкалу та тридцять одну 6-бальну шкалу Лайкерта.

Суб'єктивна оцінка дієвості копінгу оцінювалася за допомогою Шкали дієвості копінгу Шалєва Плюс (Shalev's Coping Efficacy Scale Plus, SCES+), модифікованої шкали з 6 пунктів [24, 25]. Приклад пункту: «Наскільки ефективно ви справлялися з повсякденними завданнями в різних сферах життя?». Респонденти обирають відповідь від 1 до 4.

Усі інструменти використовувалися у стандартизованих версіях відповідно до рекомендацій авторів.

Статистичний аналіз

Статистичний аналіз проводився з використанням Python та EZR v1.54 [26]. Нормальність розподілу оцінювали за тестом Шапіро–Вілка. Описову статистику подавали як середнє значення та стандартне відхилення або як медіану та міжквартильний розмах залежно від характеру розподілу. З огляду на змішаний характер розподілів основним методом аналізу взаємозв'язків між показниками було обрано коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. Рівень статистичної значущості встановлювали на α = 0,05. З огляду на дослідницький характер аналізу та спрямованість на виявлення загальних патернів взаємозв'язків, поправка на множинні порівняння не застосовувалася; результати інтерпретувалися з урахуванням величини ефекту та узгодженості отриманих асоціацій.

Результати

Описова статистика

Описову статистику психометричних показників наведено в табл. 1. У вибірці спостерігався помірно високий рівень інтенсивності горювання за шкалами TGI-SR+ та PGS, що відображає виражені емоційні переживання, пов’язані з досвідом перинатальної втрати.

Показники посттравматичного стресу (PCL-5) та тривожно-депресивного дистресу (PHQ-4) загалом відповідали низько-помірному рівню вираженості, однак розподіл значень свідчив про значну міжіндивідуальну варіабельність. Показники поведінкового уникнення (DAAPGQ), негативних когніцій (GCQ) та соматичного дистресу (SSS-8) також перебували в діапазоні помірних значень.

Показники копінгової ефективності (SCES+) та задоволеності партнерськими стосунками (CSI-32) вказували на наявність адаптаційних ресурсів у частини учасниць, водночас їхні значення характеризувалися широким діапазоном індивідуальних відмінностей.

Table 1. Описова статистика психометричних шкал

	TGI-SR+	PCL-5	PHQ-4	DAAPGQ	GCQ	SSS-8	PGS	CSI-32	SCES+
N	68	68	68	68	68	68	68	68	68
μ	41.69	9.66	5.1	16.68	26.65	15.49	99.04	110.97	12.85
σ	12.72	6.19	3.42	9.85	16.29	7.2	22.93	25.46	4.09
Мін	14	0.0	0.0	5.0	0.0	0.0	6	31	2
25%	33.75	4.0	3.0	8.75	13.75	11.0	87.75	96	11
50%	43	10.0	4.5	16.0	26.0	16.0	99	118	13
75%	50.25	14.0	7.0	21.25	38.0	20.0	113	130	15.25
max	65	24.0	12.0	40.0	60.0	32.0	148	140	22

Примітка. Описову статистику наведено для повної вибірки (N=68). Один учасник-чоловік виключений із кореляційного аналізу; фінальна аналітична вибірка — n=67 жінок.

Кореляційний аналіз

Взаємозв'язки між показниками дистресу

Показники горювання (TGI-SR+, PGS), посттравматичного стресу (PCL-5), тривожно-депресивного дистресу (PHQ-4), поведінкового уникнення (DAAPGQ), негативних когніцій (GCQ) та соматичного дистресу (SSS-8) виявили помірні та сильні позитивні кореляції між собою (ρ=0,47–0,86; усі p<0,001). Найсильніший зв'язок спостерігався між показниками негативних когніцій та інтенсивністю перинатального горювання (GCQ та PGS; ρ=0,861), а також між двома шкалами горювання (TGI-SR+ та PGS; ρ=0,850), що свідчить про тісну взаємодію когнітивних і емоційних компонентів переживання втрати. Характер взаємозв'язків між показниками з нормальним розподілом (TGI-SR+, GCQ, SSS-8, PGS, SCES+) проілюстровано на рисунку 1.

Figure 1. Парні діаграми розсіювання шкал з регресійними лініями (TGI-SR+, GCQ, SSS-8, PGS, SCES+)

Значущі кореляції між показниками посттравматичного стресу, соматичного дистресу та уникнення також свідчать про взаємопов'язаність емоційних, тілесних і поведінкових аспектів переживання втрати. Загалом ці результати вказують на високий ступінь узгодженості між різними проявами психологічного дистресу після перинатальної втрати.

Взаємозв'язки адаптаційних ресурсів із показниками дистресу

Дієвість копінгу (SCES+) демонструвала стабільні від'ємні кореляції з усіма показниками дистресу (ρ=−0,46–−0,67; усі p<0,001), що свідчить про зв'язок вищої суб'єктивної ефективності подолання з нижчою вираженістю горювання, психологічного та соматичного дистресу. Задоволеність партнерськими стосунками (CSI-32) мала помірний позитивний зв'язок із дієвістю копінгу (ρ=0,25; p<0,05) та слабкі від'ємні кореляції з окремими показниками дистресу, зокрема з посттравматичними симптомами (PCL-5; ρ=−0,29; p<0,05). Характер цих взаємозв'язків проілюстровано на рисунку 2.

Figure 2. Парні діаграми розсіювання шкал з регресійними лініями (PCL-5, PHQ-4, DAAPGQ, CSI-32)

Це вказує на можливу роль міжособистісних ресурсів у процесі психологічної адаптації після перинатальної втрати.

Обговорення

Отримані результати свідчать про високий ступінь взаємопов'язаності психоемоційних реакцій після перинатальної втрати. Показники горювання, посттравматичного стресу, тривожно-депресивного дистресу, поведінкового уникнення, негативних когніцій і соматичного дистресу виявили тісні позитивні асоціації між собою. Це дає підстави розглядати психологічний дистрес після перинатальної втрати як багатовимірне явище, у якому окремі симптоматичні домени не існують ізольовано, а формують інтегровану систему взаємопов'язаних реакцій.

Такі результати узгоджуються з даними попередніх досліджень, які демонструють високу коморбідність пролонгованого горювання, посттравматичного стресу та депресивно-тривожних симптомів після втрати вагітності або новонародженої дитини [1,3]. Зокрема, у попередніх роботах описано помірні та сильні кореляції між симптомами горювання та посттравматичного стресу (r ≈ 0,50–0,70), а також між посттравматичними та депресивними симптомами (r ≈ 0,60–0,80) [6], що узгоджується з отриманими у цьому дослідженні значеннями (ρ = 0,47–0,86).

Особливо показовою є сильна кореляція між показниками негативних когніцій та інтенсивністю перинатального горювання (GCQ та PGS; ρ=0,861), а також між двома шкалами горювання (TGI-SR+ та PGS; ρ=0,850). Такі зв'язки відображають тісне переплетення когнітивних та емоційних компонентів переживання втрати. У клінічному контексті це означає, що переживання втрати може супроводжуватися не лише симптомами горювання, а й вираженим емоційним дистресом, який включає болісні спогади про втрату, тривожність, пригнічений настрій і труднощі емоційної регуляції. Подібну взаємодію симптомів описують і попередні дослідження [3,6], що підкреслює доцільність комплексного скринінгу психічного стану жінок після перинатальної втрати, який має охоплювати декілька вимірів дистресу, а не лише інтенсивність горювання.

Важливим спостереженням є зв'язок соматичного дистресу (SSS-8) з іншими показниками психологічного навантаження. Помірні та сильні кореляції між соматичними симптомами, інтенсивністю горювання та посттравматичним стресом свідчать про те, що тілесні скарги після перинатальної втрати можуть бути пов'язані із загальним рівнем психоемоційного напруження. Це відповідає психосоматичному підходу, згідно з яким психологічний дистрес нерідко проявляється через тілесні симптоми, зокрема порушення сну, втому, головний біль або відчуття соматичної напруги [4]. У клінічній практиці такі скарги можуть розглядатися ізольовано, без урахування їх можливого зв'язку з переживанням втрати, що підкреслює доцільність інтегрованого медико-психологічного підходу до оцінювання стану жінок після перинатальної втрати.

Найбільш послідовним результатом дослідження є від'ємний зв'язок дієвості копінгу (SCES+) з усіма показниками дистресу. Це означає, що жінки, які сприймають власні стратегії подолання як більш ефективні, мають нижчий рівень психологічного та соматичного дистресу. Такий результат узгоджується з теорією збереження ресурсів Hobfoll, відповідно до якої психологічні ресурси виконують захисну функцію в умовах стресу [11]. Подібні результати також описані в емпіричних дослідженнях, де вищий рівень копінгових ресурсів асоціюється зі зниженням психологічного дистресу (r ≈ −0,30 до −0,60) [12, 25], що відповідає отриманим у цьому дослідженні значенням (ρ = −0,46 до −0,67). У контексті перинатальної втрати це підкреслює значущість підтримки адаптивних стратегій подолання як одного з ключових напрямів психологічного супроводу.

Показник задоволеності партнерськими стосунками (CSI-32) також виявив зв'язок із адаптаційними ресурсами, хоча слабший, ніж дієвість копінгу. Позитивна асоціація між задоволеністю стосунками та дієвістю копінгу, а також слабкий від'ємний зв'язок із посттравматичними симптомами вказують на можливу роль міжособистісної підтримки у процесі адаптації після втрати. Попередні дослідження показують, що якість партнерських стосунків може як знижувати, так і підсилювати психологічний дистрес після перинатальної втрати залежно від особливостей взаємодії в парі [27, 28]. Отже, міжособистісний контекст переживання втрати заслуговує окремої уваги в системі психологічної допомоги.

Отримані результати мають клінічне значення. Вони підтримують доцільність мультидисциплінарного підходу до допомоги жінкам після перинатальної втрати, який має включати не лише медичний супровід, а й психологічну оцінку та своєчасне направлення до фахівців із психічного здоров'я [1, 3]. Практичне значення також полягає в тому, що рутинний скринінг після перинатальної втрати доцільно орієнтувати не лише на симптоми горювання, а й на посттравматичний, афективний та соматичний дистрес. Виявлена взаємопов'язаність цих доменів свідчить, що одновимірна оцінка психологічного стану може бути недостатньою [9, 12].

Обмеження дослідження

Дослідження має кілька обмежень. По-перше, крос-секційний дизайн не дозволяє робити причинно-наслідкові висновки щодо взаємозв’язків між змінними. Зокрема, залишається невідомим, чи нижча дієвість копінгу передує підвищенню дистресу, чи формується як його наслідок. По-друге, рекрутування учасниць методом снігової кулі може обмежувати репрезентативність вибірки та підвищувати ймовірність систематичних похибок. По-третє, відсутність контрольної групи не дозволяє порівняти отримані показники з популяційними значеннями. По-четверте, значна кількість кореляційних зіставлень підвищує ризик помилок І типу. З огляду на дослідницький характер аналізу поправка на множинність не застосовувалася, що потребує обережності при інтерпретації окремих асоціацій і вказує на необхідність реплікації результатів на незалежних вибірках.

Подальші дослідження з використанням проспективних або лонгітюдних дизайнів могли б точніше оцінити часову динаміку психоемоційного дистресу та роль адаптаційних ресурсів після перинатальної втрати. Перспективним є також вивчення соціокультурних факторів, доступності психологічної допомоги та особливостей медичного супроводу у формуванні адаптаційних процесів після втрати.

Висновки

1. Після перинатальної втрати показники горювання, посттравматичного стресу, тривожно-депресивного дистресу, поведінкового уникнення, негативних когніцій і соматичного дистресу виявляють тісні позитивні взаємозв’язки, що свідчить про високий ступінь узгодженості різних доменів психологічного дистресу.
2. Найтісніший зв'язок виявлено між показниками негативних когніцій та інтенсивністю перинатального горювання (GCQ та PGS; ρ=0,861), а також між двома шкалами горювання (TGI-SR+ та PGS; ρ=0,850).
3. Дієвість копінгу пов’язана з нижчим рівнем психологічного та соматичного дистресу і може розглядатися як важливий адаптаційний ресурс.
4. Задоволеність партнерськими стосунками асоційована з вищою дієвістю копінгу та слабшими проявами окремих симптомів дистресу, що вказує на потенційну роль міжособистісної підтримки в адаптації після втрати.
5. Отримані результати підтримують доцільність комплексного підходу до медико-психологічного супроводу жінок після перинатальної втрати з урахуванням емоційних, соматичних і міжособистісних аспектів адаптації.